У політичній історії України ХХ століття Петру Шелесту належить особливе місце. Пройшовши нелегкий життєвий шлях, він у 1963 році став першим секретарем ЦК Компартії України. Підтримував М. Хрущова і його політичну лінію, однак опинився серед тих, хто привів до влади Л. Брежнєва.
Виступав проти «празької весни» 1968 року і в той же час блокував тотальне придушення інакомислення в Україні. Визнавав сталінський авторитет і водночас вимагав, щоб московське керівництво дотримувалось офіційно декларованих принципів у відносинах центру і тодішніх союзних республік. Був проти демонтажу СРСР і разом з тим сприяв зміцненню українських національних традицій, шанобливого ставлення до минулого України.
У чому ж секрет такої двоїстості Петра Шелеста? Хто і як створив йому імідж «надмірного» українського патріота і навіть «націоналіста»? Як склалася його доля після того, як його відправили на «підвищення» до Москви, а потім піддали політико-ідеологічному остракізмові?
На ці та інші...
Ми використовуємо файли cookie для активації ремаркетингу через Google Analytics. Це дозволяє показувати вам релевантну рекламу на основі ваших попередніх відвідувань нашого сайту. Чи погоджуєтеся ви на використання cookie для ремаркетингу?